Сила слова

Бондарівна

У містечку Богуславку Каньовського пана

Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.

У містечку Богуславку сидить дівок купка,

Межи ними Бондарівна, як сива голубка.

Прийшов до них пан Каньовський

та й шапочку ізняв,

Обійняв він Бондарівну та й поцілував.

"Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,

Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!"

Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо:

"Тікай, тікай. Бондарівно, буде тобі лихо!"

Ой тікала Бондарівна з високого мосту;

Сама ж вона хорошая, хорошого зросту.

Ой тікала Бондарівна помежи горами,

А за нею два жовніри з голими шаблями.

Ой повели Бондарівну помежи крамниці, —

Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці:

"Ой чи хочеш. Бондарівно, ізо мною жити,

А чи волиш. Бондарівно, в сирій землі гнити?"

"Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити.

Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!"

Ой як тільки Бондарівна та цеє сказала.

Ой вистрілив пан Каньовський — Бондарівна впала...

"Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати:

Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!"

Ой посунув пан Каньовський по столу таляри:

"Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне!

Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, —

Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!"

Ударився старий Бондар в стіну головою:

"Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!"

Ой поклали Бондарівну на тесову лавку,

Поки звелів пан Каньовський викопати ямку.

Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину,

Поки звелів пан Каньовський зробить домовину.

Ударили в усі дзвони, музики заграли,

А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!