Сила слова

СЛОВО ПРО ІГОРІВ ПОХІД

Почнемо, браття, пісню невеселу

Словами призабутими старими

Про Ігорів згорьований похід.

Почнемо не за вимислом Бояна,

А просто, як насправді все було.

Коли Боян, цей віщий соловейко,

Співав комусь осанну величальну,

То білкою носився по деревах,

Землею - сірим вовком, а в підхмар'ї

Орлом могутнім клекітно ширяв.

Згадавши про усобиці колишні,

Пускав він десять соколів на зграю

Прекрасних лебедів, що линули вгорі,

І князеві, чий сокіл найспритніший,

Він пісню попереду дарував.

Співав хвалу старому Ярославу;

Або Мстиславу, мужньому із мужніх,

Який зарізав велетня Редедю;

Або Роману, сину Святослава...

Так, мовби десять соколів, на струни

Пускав він віщі пальці, й рокотали

Самі ті струни - славили князів.

Почнемо з Володимира. Й розкажем

Про Ігоря, що вигартував розум

Неміряною силою своєю

І вигострив відвагою, як меч.

Повідаєм, як, сповнившись завзяття

І болю за страждальну рідну землю,

Одчайний князь полки свої хоробрі

На землю Половецькую водив.